Біографія  |  Фотоальбом  |  Проекти  |  Нагороди  |  Інтерв'ю  |  Рецензії  |  Відео  |  Ваші відгуки  |  Контакти
Andrew V. Kudin
 RU  |  UA  |  EN  |  IT  |  FR  |  DE  |  ES 
23 . 11 . 2017   
пошук
НАЗАДНАЗАД
ЧОРНА МАСТЬ

Гостросюжетний детективний роман Андрія В. Кудіна 

Гостросюжетний детективний роман «Чорна масть».

Виданий у Києві в січні 1993 року накладом 25 000 примірників.

 

 

Зі статті Олексія Онипка про роман Андрія В. Кудіна «Чорна масть»:

 

«Роман «Чорна масть» посідає особливе місце  серед безлічі «документальних оповідань» <...>

Книга максимально наближена до реальних подій. І водночас це художній твір. Глибоке знання цього середовища дозволяє автору слово в слово відновлювати ті епізоди, в яких не було свідків    <...> 

Це роман для серйозних людей, для тих, кому є що втрачати, «крім власних ланцюгів». <...>

Щоб читати цей твір, треба мати міцні нерви. Ви побачите, як убивають людей. Ви побачите, як їх катують. Та це не голий натуралізм. Зовсім раптово відбувається осмислення – чому, через що це відбувається, що ховається за зовнішнім боком «справи». <...>

Роман «Чорна масть» далеко переживе сьогоднішній день. Організована злочинність – не наш і не сьогоднішній винахід. Автор подолав поняття «актуальності». Андрій В. Кудін спробував показати нам найглибші основи, підґрунтя цього явища, що по суті не залежить від того, який режим перебуває сьогодні при владі ...»

 

 

З книги Андрія В. Кудіна «Чорна масть»:

 

«Є люди-вода і люди-кристали. Людство як та ріка. М'яка, податлива вода тільки тоді перетворюється в гострі, нескоримі брили криги, коли в неї потрапляє хоча б один кристал. Кілька днів – і величезні простори сковані кригою.

Так і люди. Придивіться до строкатої юрби. Подібно до калюжі води, вона розтікається брудними вулицями. Сотні барв утворюють колір сірий. Безлика юрба перетворюється в могутній, цілеспрямований потік тільки тоді, коли в неї потрапляють люди-кристали.

Цікаво, чи хто-небудь задумувався, перегортаючи сторінки історії, аби збавити час, чому одних називали «червоними», других – «білими», третіх – «коричневими» чи «зеленими»? Адже це лише колір, масть великих кристалів».

 

У романі «Чорна масть» розповідь про організовану злочинність – тільки привід, щоб заглянути в ретельно приховуваний від сторонніх очей внутрішній світ людини.

 

«Від міліції сховатися можна – вона думає не головою, а ногами. Від ворогів сховатися складніше. У них є вагоміші підстави для пошуку. Та куди сховатися від тих, кого ти ще вчора називав близькими друзями? Адже їм відомі всі запасні шляхи.

Відрізаний від зовнішнього світу, Льоша, напружуючи пам’ять, перебирав знайомих десяти, а то й двадцятилітньої давнини. Стиснувши руками скроні, він роздумував, стоячи в прокуреному тамбурі потяга «Ленінград – Ростову-на-Дону».

Вранці – король, увечері – жебрак. Що чекало його в майбутньому? Роки поневіряння серед малознайомих і зовсім незнайомих людей, для яких його ім'я не більш як порожній звук? Роки тваринного страху бути впізнаним, спійманим, зацькованим і убитим?»

 

«- Чому ти поїхав разом зі мною? - Ханя не впізнав власного голосу. – Адже ти знаєш не гірше від мене – ми не були й ніколи не станемо друзями. Єдине, що нас поєднує,  це гроші. Все...

Лорд глумливо скривив губи:

- Виявляється ти вмієш бути щирим... Іноді...

Потім продовжив:

- Ти лайно. Не знаю – краще від мене чи гірше. Там, на галявині, логічне завершення твоєї біографії. Чи початок кар'єри. Як пощастить... Чому я поїхав разом із тобою? Ми однієї масті. Ти мислиш тими самими категоріями, що і я. Ти дивишся на світ з того кутка камери, де й для мене приготоване місце. Усіх людей розділяють ґрати. Одні не зауважують їх. Інші щодня розсікають чоло об сталеві прути. Ми стоїмо поруч, а не навпроти один одного. Я викладаю достатньо зрозуміло?

- Достатньо.

Намагаючись здаватися байдужим, лорд нервово потер перенісся подушечками вказівного й великого пальців.

-  Я поїхав з тобою зокрема задля грошей. У випадку успіху я в частці, а загалом – від нудьги. Життя – це така бридня, що коли не підбадьорювати себе час від часу, те недовго й згоріти в білій гарячці…»

 

У романі чітко показано, як долі звичайних, здавалося б пересічних людей, непомітно для них самих переплітаються з долею всієї держави.

 

«...28 квітня 1986 року уряд СРСР нарешті визнав факт вибуху на Чорнобильської АЕС. На вулицях Чорнобиля, Прип'яті, Києва, як і раніше, гралися діти, яким призначено померти від хвороб, спричинених вибухом. Вони не потраплять у статистичні звіти, тому що вони не загинули безпосередньо в момент катастрофи. Що буде потім, нікого 1986 року не цікавило. У той час, коли в Бухаресті прокомуністичний режим Чаушеску скасував першотравневі демонстрації, замінивши їх на мітинги в закритих приміщеннях, коли в країнах Західної Європи батьки забороняли дітям гратися під відкритим небом – у Києві (до епіцентру вибуху по прямій не більш як 100 км) з особливою помпезністю святкували  Першотравень.

Плювати на здоров'я рабів. От вони йдуть – щасливі – повз трибуни, помахуючи квітами. Нехай увесь світ бачить, як легко в нас дихається! Навіщо комусь думати про те, що отруєна вода, їжа, земля? Доля рабів – робота! В ім'я благородних ідей Жовтня! В ім'я світлого майбутнього!»

 

          «На календарі – початок 1987 року. Свідомість людей ще не розбуджено. Незворотний процес переоцінки цінностей тільки починався. Зарплата й прибутки в кооперативах не вкладалися в рамки понять радянської людини, з дитинства  привченої до бідності й до думки, що все зло – від багатих. Міліція не квапилася захищати приватників від різнорідних бандюганів, діючи за принципом: «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». У повсякденну мову ввійшла незвична лексика. Спочатку ріже слух слово «рекет», що таїв у собі, як виявилося, дуже непогані доходи. У в'язницях і таборах тільки про це й говорили. Природно, ніхто працювати не збирався. Всі хотіли знімати данину, а для цього необхідно було об'єднатися в зграї. Причому, у зграї добре організовані. Які принципово відрізняються від тих, що були раніше.

         Кольт і гостра фінка – переконливі аргументи в умілих руках. Проте виявилося, що цього мало. Для серйозніших справ потрібен був мозок».

 

«Наївні радянські люди знову повірили в те, що завтра буде краще, ніж сьогодні, забувши про те, що вся історія їхньої держави свідчить саме про зворотне – учора, а не сьогодні, незрівнянно краще, ніж  буде завтра...»

 

«Помиляється той, хто вважає, що нібито політика держави не перетинається з політикою тіньових шарів суспільства. Мала політика логічно відображає все те, що відбувається у вищих ешелонах влади, як дзеркало в кімнаті сміху, де кожен дріб'язок набуває гротескних, вироджених форм…»

 

Перед нами детектив, майстерно написаний за всім законами цього жанру. Водночас це в найвищому ступені незвичайна книга, котра змушує замислитися над сенсом життя і про місце кожного з нас на цій землі.

 

«Скільки коштує життя людини? Життя безцінне. Міряти його міркою грошей підло, нерозумно, неможливо зрештою! Це переконання мені, як і Хані, прищепили з раннього дитинства і я в нього вірив. Шкода, що не вірю в це нині. Не вірю, тому що вже в тринадцять років я знав, скільки коштує поламана рука, перебите перенісся, зламана щелепа, пробита голова... Залежно від замовлення і результату (куди відвозили людини – додому чи просто в лікарню, в реанімацію чи морг) коливалася ціна.

«Життя безцінне». Через кілька років, зіштовхнувшись із поняттям «робота», я зрозумів, чому це не може бути правдою, адже що таке робота? Що таке нормований чи ненормований робочий день? Це та частина життя, яку ми  свідомо чи несвідомо продаємо за гроші, задля того, щоб частину, яка залишилася, за зароблені гроші прожити по-людськи (як заведено називати), так як хочеться нам, а не так, як нам нав'язують інші. Коли  ми самі себе продаємо, то чи аморально, коли інші продають нас один одному?

На базарах люди зовсім спокійно торгують життями тварин і птахів. Факт торгівлі людським життям викликає в нас неприємні відчуття, оскільки ми самі все ще люди й поставити себе на місце проданої чи вбитої людини трохи складніше, ніж на місце  тварини чи птаха, чиє м'ясо ми вживаємо в їжу щодня.

 

            Це книжка про кохання...

 

«...хтось тихо підійшов ззаду, обережно торкнувшись плеча. Ханя повільно відкрив очі. Озирнувся. Розплетене чорне волосся  упало хвилями на оголені груди. Мигдалеподібні очі. Округлі риси бездоганного жіночого тіла.

- Що тобі, Рино?

Її повне ім'я – Марина. Жіноча рука розсікає крижані струмені води над головою.

- Змерзнеш, занедужаєш, помреш... Що ми тоді будемо без тебе робити?

Голос – утілення покірності, немов тихий шелест трави серед безмежного степу.

- Будете жити. Як колись. Як усі...

- Що означає «як усі»? Усього не існує. Кожний живе своїм власним життям і кожний становить частку життя іншого...»

 

« Олег ніжно цілував її кінчики пальців.

- Ким  я для тебе є?

Дівчина замислися, уважно подивившись на нього зверху вниз.

- Ти частина мого життя. Знаєш, після того, як ти мене покинув, я кілька років не могла собі місця знайти. Намагалася забути, хотіла викреслити з пам'яті все, що було з тобою  пов'язане. Потім зрозуміла, що це нерозумно. Минуле не можна змінити і я вдячна тобі за те, що в цьому минулому був ти.

- Минуле можна повернути.

Його рука ковзнула по стегнах. Дівчина м'яко зупинила його.

- Минуле не повертається. Часом сьогодення схоже на минулі дні, але тепер я цього вже не хочу. Занадто багато змінилося за останні роки...»

 

 

 

              Це книжка про вибір, який необхідно зробити на цілком конкретному життєвому перехресті. І від того яким буде цей вибір залежить те, як складеться подальша доля не тільки того, хто робить вибір, але і всіх тих, хто його оточує.

 

« - Що ти взагалі про мене знаєш і на якій підставі смієш судити? Так, я не живу за законами держави, у якій народився і виріс, але я не злочинець. Невже ти не бачиш, що жити за законами цієї країни неможливо? Одні закони суперечать другим, інші – третім, а треті абсолютно безглузді. Однак у них усіх є щось загальне – всі вони спрямовані на знищення найменшого прояву індивідуалізму в людині. Тільки за те, що ми дихаємо, нас уже можна саджати за ґрати – привід знайдеться завжди. Бути особистістю – це найстрашніший злочин у цьому суспільстві...

Я знаю – у світі є країни й гірші, й кращі, ніж наша, але мені не довелося обирати де народитися. Хочемо ми того чи ні – ми частка цієї землі, але я не бажаю бути часткою цього суспільства. Саме тому я і створив свій власний світ і живу за своїми,  більш справедливими законами».

 

«У дитинстві, особливо в шкільні роки, у кожного з нас бували і конфлікти, і звичайні дитячі бійки. В одних зрідка, в інших по кілька разів на день. Ми робили людям боляче і люди робили боляче нам. Взаємодія цих двох видів болю формувала наш характер, наше ставлення до світу, до себе...»

 

«Людям властиво відмовлятися від реальних вигод в ім'я благ ілюзорних. Усі ми досить часто шукаємо те, що знайти, на жаль, не під силу. Можливо, це пов'язано з тим, що сенс буття не в досягненні мети, а в прагненні до неї, у русі обраним колись шляхом?»

 

                                                                                                                                                повна версія книги - на цій сторінці

 

 

 

 




Design by XTLabs, Inc. Build a Website       © 2003 Andrew V. Kudin. All rights reserved.